Термін “адаптація” використовується в різних галузях наукового знання, однак дослідниками ще не вироблено єдиної думки про його зміст. Так, одні автори розглядають адаптацію як процес, результат “пристосування”, а інші як “взаємодію” людини з людиною (певним колективом, групою), або як “взаємодію” людини і середовища.
На учнівський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості, яка полягає у здатності кожної молодої людини опанувати сукупність соціальних ролей. Цей період збігається з періодом юності і відрізняється складністю становлення особистісних рис. Розвиваються такі якості особистості як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, самостійність, ініціативність, уміння володіти собою. Підвищується інтерес до моральних проблем – сенс буття, життєві цілі, спосіб життя, любов, вірність тощо. Однак, у 15-17 років, коли відбуваються пошуки власного духовного простору, коли загострюється потреба смисложиттєвого самовизначення, взаємодія з „іншим”, „новим” може породжувати конфлікти, протистояння, викликати неадекватні реакції та оцінки.
Маємо констатувати, що адаптація учнів-першокурсників в умовах нового середовища, в умовах нової системи освіти у ПТНЗ не завжди проходить успішно.
Можна виділити наступні головні труднощі:
–переживання, пов’язані з перехідним періодом: від шкільного до дорослого життя;
–невизначеність мотивації вибору професії;
–недостатня психологічна підготовка до самостійного життя, необхідності приймати рішення, брати на себе відповідальність за власні дії і вчинки;
–невміння здійснювати психологічну саморегуляцію поведінки і діяльності, що підсилюється відсутністю звичного повсякденного контролю педагогів та батьків;
–нові умови діяльності учня у ПТНЗ – це якісно інша система співвідношення відповідальності і залежності, де на перший план виступає необхідність самостійної регуляції своєї поведінки;
–пошук оптимального режиму праці і відпочинку в нових умовах;
–налагодження побуту і самообслуговування, особливо при переході до гуртожитку;
–відсутність навичок самостійної роботи та ін.
Усі ці труднощі різні за своїм походженням. Одні з них об’єктивно неминучі, інші носять суб’єктивний характер і пов’язані зі слабкою підготовкою, вадами виховання в родині і школі.
Основні симптоми психологічної дезадаптації проявляються (з власного досвіду):
- У підвищенні показника емоційного збудження, тривожності, нейротизму (учень не може довго всидіти на місці, проявляється розсіяність уваги, не може зосередитись на парах, надмірна сором’язливість, знижується успішність, знаходиться у стані «готовності піти з уроку» );
- Під час відповідей на запитання вчителя спостерігається зниження комунікабельності, учень соромиться відповідати, може без причини почати плакати; у стосунках з однолітками спостерігається відторгненість від колективу, учень замикається в собі, не спілкується з одногрупниками; у стосунках з викладачами спостерігається надмірна соромязливісь;
- Скаргах на погане самопочуття, сон; втраті інтересу до навчання (учень починає втікати з уроків, не відвідувати навчальний заклад).
Знання індивідуальних особливостей учня, на основі яких будується система включення його в нові види діяльності і нове коло спілкування, дає можливість уникнути дезадаптаційного синдрому, зробити процес адаптації психологічно комфортним.
Рекомендації майстрам виробничого навчання та викладачам із профілактики та подолання дезадаптації першокурсників:
- Демонстрація віри в успіх учня.
- Запобігання груповій критиці учня або його рис, а також порівнянню помилок із постійними гарними результатами інших учнів.
- Акцентуйте увагу учня на досягненнях, перемогах.
- Створюйте ситуації успіху.
- Надавайте емоційну підтримку словами, поглядом, дотиком.
- Не використовуйте надто часто слів – заперечень.
- Підтримуйте і заохочуйте прояви активності на уроці у скутих, сором’язливих, тривожних дітей. Важливо звернути увагу інших на їхні досягнення, підвищувати їхній статус у групі.
- Наполягайте на публічних виступах і відповідях перед усією групою тривожних, невпевнених дітей.
- Будуйте спілкування на основі руйнування психологічних бар’єрів (вікових, соціально-психологічних, інтелектуальних, мотиваційних, естетичних, емоційних).
- Дотримуйтеся принципу, більше уваги і вимогливості до особистості виховання.
- Розуміння внутрішнього стану, ситуативного настрою, врахування їх у процесі взаємодії.
- Підтримуйте неформальний стиль спілкування.
- Умійте передавати особисту зацікавленість, доброзичливість, щире бажання допомогти учневі у розв’язанні його проблем.